Архітектурна спадщина старого Дубна скупчена загалом на території історичної частини міста, яка в цілому співпадає з його сучасним центром на лівому високому березі Ікви, що має площу близько 110 га. Старе городище домонгольських часів було на східному кінці великого, зверненого на північ півострова. Весь півострів був обмежений з півдня та з сходу численними протоками Ікви, а з півночі
та з північного заходу – болотами, що надійно перешкоджали нападам супротивників. Через таке природне розташування розвиток міста формувався по осі схід-захід, вздовж шляху з Луцька на Острог. В’їзд з боку Острога було зроблено через кілька запруд та насипів, що пересікали води Ікви неподалік від замку. Сильний поштовх до розвитку міста був в кінці XV – на початку XVI ст. з отриманням магдебурзького права (1507 р.). Посилення ремісничих цехів та потреба в торгово-економічному житті, зростання населення викликали бурхливе будівництво на схід від фортеці. Тут формується ринкова площа з ратушею. Навколо складається нерегулярна житлова забудова. Для захисту з єдиного вільного доступу до міста на західному перешийку (з боку Луцька) насипається високий земляний вал з Луцькою надвратною баштою і глибоким ровом спереду. Дубно стало одним з найбільш укріплених міст Волині, що, в свою чергу, стимулювало його подальше зростання. На поч. XVII ст. в місті на стратегічно важливих місцях зводяться нові монастирські комплекси – бернардинців поблизу Луцької брами і кармеліток в північному кінці півострова. Одночасно капітально перебудовується сам замок. Біля західного в’їзду в місто складається передмістя Забрам’я, або Луцьке, біля північно-східного боку – Сурмичі. На ринковій площі замість дерев’яних будинків виростають гарні кам’яниці з крамницями. Знову перебудовується замок, набуваючи цього разу більш парадного, палацового характеру.
Століття XIX залишило мало слідів в плануванні історичного ядра міста. Залізнична станція, відкрита в 1873 р. по лінії Здолбунів – Радзивилів на досить значній відстані від центру міста, стала такою собі противагою в територіальному розвитку міста.
Дубно швидко зростало на правому березі Ікви. Частково змінилося вуличне планування в зв’язку з прокладенням шосе з Рівного до південних кордонів імперії. Тепер – більш докладно про історичні пам’ятки міста.
Замок Перше дерев’яно-земляне укріплення на місці давньоруського городища було зведене ще в XIV ст. за Федора Острозького. Це був відносно невеликий форпост, який мало змінив топографію місцевості, скоріше, пристосувався до неї, з земляними валами і дубовим частоколом по периметру, дерев’яними баштами та тісно побудованими всередині господарськими та житловими будівлями, також дерев’яними. Часті пожежі, невисока міцність дерев’яних стін і, головне, більш низинне положення замку по відношенню до міста змусили власників почати будівництво твердині вище за рель’єфом.
На жаль, невідомо, коли точно розпочалося будівництво нового замку, можна лише припустити, що було це за К. І. Острозького (кінець XV – початок XVI ст.). Тоді ж зводилась і система загальноміських укріплень. Рішучій перебудові, в ході якої багато замкових укріплень було розібрано та замінено на нові або капітально укріплено, замок було піддано останнім з династії Острозьких – Янушем – на самому початку XVII ст. Можна допустити, що задумувалося переробити фортецю так, щоб вона стала в плані чітким трикутником з трьома кутовими бастіонами, увібравши в себе частково старі кам’яні будівлі (наприклад, в’їздну башту) і навіть територію старого городища. Та або не вистачило грошей, або часу, а, можливо, непогана захищеність третього, східного направлення водами Ікви та болотами, чи важкі гідрологічні умови для зведення в цьому місці третього бастіону завадили його появі і виникненню цільної, геометрично завершеної композиції замку. В результаті склався незвичний архітектурний комплекс з двома бастіонами (північним та південним) по типу горнверка -рогоподібного в плані укріплення. Куртина, що з’єднувала фланги бастіонів, витягнулась на 160 м. була зорієнтована на захід, в сторону історичного ядра міста. В середній її частині розміщено головний в’їзд на територію замку. З півночі і півдня до обох бастіонів примикають короткі напівкуртини, що переходять в дві самостійні замкові будівлі. Зі сходу до замку в XVII ст. примикала територія старого городища з залишками колишнього замку князів Острозьких. Поміж ними було вирито глибокий рів, що наповнювався водами Ікви. Другий, ширший рів було викопано з протилежної, західної сторони замку. За переказами, він теж міг наповнюватися водою з Ікви, та давно вже сухий.
Наступна перебудова замку мала місце в останній третині XVIII ст., коли в Дубно почались знамениті контракти. В результаті твердиня набула рис палацового комплексу. Автором головного корпусу був Генрик Іттар, що походив з Мальти, навчався в Римі, а з 1780 р. працював в Польщі, де був шалено популярним в магнатському середовищі. Для зведення палацу Іттар використав фундаменти та підвальну частину старого замкового флігеля в північно-східній частині території, надбудувавши ще один поверх. Отже, палац зовні був триповерховим і виходив вікнами на широкі далі болотистої Ікви. Ще й дотепер цокольна частина споруди зберегла могутні циліндричні склепіння. З внутрішньої сторони палац мав два поверхи, його парадні сходи вели через невеликий пристінний рів.
Якщо спускатися від міста до нинішнього гідропарку, побачите дещо аскетичний і одночасно майже казковий палац з високим черепичним дахом, який справа доповнюють замшелі фаси північного бастіона. А над самим бастіоном приємним дисонансом приютилася маленька дозорна башта, схожа на ластівчине гніздо. Саме звідси колись вартові повідомляли про наближення ворога. З історією побудови палацу пов”язане ім’я ще одного відомого архітектора – Доменіко Мерліні. Можливо, проект Іттара не цілком вдовільнив Любомирських. Мерліні знову реконструює планування палацу, ядром якого став круглий колонний зал з куполом, чудово прикрашений. Тут проводились бали.
В кінці XIX ст. зал переробили в домову церкву, а військові події 1914 р. сильно його пошкодили. Під час наступних ремонтних робіт в залі були зроблені плоскі перекриття – і колонний зал як такий перестав існувати. Лише маленька ніша в західній стіні великого приміщення на першому поверсі зараз нагадує про колишню розкіш. Збереглись також ліпні герби Любомирських та Острозьких на першому поверсі ті витончений барельєфний фриз в великому північному приміщенні, колись з’єднаному з колонним залом. По верху його стін безтурботні вакханки з гірляндами виноградної лози кружляють у танку. Головний в’їзд на територію замку обрамляє величний ренесансний портал з крупних блоків світлого каменю. Це єдиний фрагмент старого замку Острозьких, що зберіг свій первісний вигляд. Всі інші його частини багато разів перебудовувались, останній раз в 30-х рр. XX ст. (арх. Новак). При підготовці до цих робіт у нижньому ярусі корпуса були знайдені фрагменти стін з каменю, можливо XV ст. У південно-східній частині замка знаходиться інша будівля — палацовий флігель. Свій вигляд він одержав, коли його другий поверх був надбудований на більш древніх стінах одночасно з перебудовою палацу в 80-і рр. XVIII ст.
Легенда від Ігоря Хоми (Львів):
Одним з символів міста Дубно є одна з двох веж замку, яку називають Беатка. Чому так – поясню давній переказ. Початок березня 1577 року. В замку всі готуються до свята: за князя Соломерецького (??? я про такого перший раз чую, можливо, потрібно десь уточнити ім”я) виходить заміж красуня Беата – племінниця старого Острозького. В замку багато гостей, накривають святкові столи, Беату в капличці готують до вінчання. Як грім серед ясного неба прозвучала звістка, що Злодійською долиною до міста підійшли татари, і вже скоро вони будуть біля замку. Серед готей почалася паніка,
дехто просто втік додому. Інші почали готувати замок до осади, виносити гармати на бастіони. Цей шум почула Беата, почала в служанок випитувати, що трапилось. Ті й сказали, що татари напали на замок. “А що то за так люди “ТАТАРИ”? Я їх ніколи не бачила. Як вони виглядають?” – запитала княжна. Дівчата розказали й те, що чули сам: татари – це люди, як народжуються сліпими, як собачата. Що вони з рогами на головах. Дияволи, одним словом. Беата дуже захотіла подивитися на живого татарина. Впросилася вийти на бастіон – і звідти побачила татарський табір. Дуже велике враження справив на неї той початок облоги: ханське шатро, увінчане півмісяцем, який виблискував на сонці…. молитва татар перед боєм… А потім вона просто розізлилася,,набралася ентузіазму, одягла на себе чорну накидку, взяла в руки меч і почала збирати своє військо, щоби дати відсіч татарам. Звичайно, підтримав її лише місцевий шут Богдатко Жерлок (Обжора). Тоді вона просто вийшла на бастіон (той самий, зі сторони ріки), стала біля гармати, помолилася, наказала слугам націлити гармату на півмісяць, сама запалила запал. Влучила прямо в ханський намет. Запанувала тиша на полі бою. Беаті почали дорікати за це. Оборонці замку думали, що тепер татари наберуться злості – і наступ буде жорсткіший. В разі того, якщо він ще й буде вдалий, пощади не буде нікому… Але татари прийняли це знаком з небес, і просто зняли свою облогу. Беата сказала на це єдину фразу: “А тепер можна і вінчатися”.:)) 3 тих пір цю вежу з сторони річки Ікви називають Беаткою.
Перед замком, південніше від осі його головного входу, знаходиться досить велика міська площа. її просторова надмірність для даного міського оточення знаходить пояснення в тому, що споконвічно в її західній частині, там, де зараз сквер, розташовувався досить значний будинок міської ратуші з внутрішнім двором й прибудовами торгових крамниць. Утрату цієї будівлі не могло компенсувати класицистична споруда, зведена наприкінці XIX ст. майже на тому ж місці. Незважаючи на деякі сучасні будинки, площа цікава своєю рядовою периметральною забудовою, яка доносить дух лубенської старовини. Кілька кам’яних будинків датуються XVIII ст.
Луцька брама (фото брами)
У західній частині Дубно, де колись був єдиний «сухий» доступ до міста, князь К. Острозький наприкінці XV — початку XVI ст. зводить могутню надбрамну вежу — Луцьку браму (вул. Жовтнева, 68, правда, це стара адреса). Ця споруда була головним опорним пунктом на західному оборонному кордоні міста (в нього входили також високий земляний вал й глибокий рів, через який до брами вів міст). За своїм об’ємним вирішенням Луцька брама дуже близька до Острозьких пам’ятників — як Луцької, так й Татарської. Однак на відміну від своїх «родичок» її вигляд постраждав не стільки від часу, скільки від перебудови в 1785 р., коли були закладені арки проїзду, розтесані бійниці, а на трьох ярусах влаштовані звичайні приміщення. Через ці безцеремонні трансформації могутня споруда Луцька брама перетворилась у маловиразну будівлю, що відрізняється від інших тільки хіба що неймовірно товстими (до 2-х м) стінами й незвичною формою плану з овальним розширенням західної частини. Приблизно тоді ж почалася розкопка земляного валу, упритул підходив до вежі по обидва боки (тут істотна відмінність від острозьких укріплень). Дорога, що веде в місто, була влаштована уздовж південної стіни вежі. У вже перебудованій вежі проводилися таємні засідання дубенської масонської ложі.
Бернардинський монастир (фото монастиря)
По сусідству з Луцькою брамою розташована ще одна архітектурна пам’ятка Дубна — комплекс будівель бернардинського монастиря, який складається сьогодні з двох будинків, що дійшли до нашого часу: суворого монастирського костьолу й складного в плані корпуса чернечих келій. Своєму існуванню кляштор зобов’язаний князю Янушу Острозькому, котрий, прийнявши католицтво, впроваджував латинську віру в краї й не шкодував засобів на будівництво нових монастирів й костьолів.
Місце для монастиря, будівництво якого почалося у 1620 р., було вибране не без врахування оборонних споруд міста. Монастирські стіни могли взяти на себе у випадку нападу захист північної ділянки перешийка. А висока дзвіниця, ще й сьогодні добре помітна на великій відстані від міста, служила прекрасним місцем для несення дозорів. Сам костел — досить звична шестистопна ранньобарочна базиліка з трьома різновисокими нефами: більш низькими боковими й високим центральним з вікнами. З заходу просторий наритекс, зі сходу — сильно витягнутий у плані об’єм п’ятигранної апсиди, рівної по висоті боковим нефах. У місці примикання апсиди до основного об’єму костелу з північної сторони впритул пристроєна висока, квадратна в плані вежа-дзвіниця. “Завдяки виразній барочній главі з активними тугими обведеннями й невеликими люкарнами вона оживляє суховаті маси костелу, являючись вдалим художнім акцентом” – так писав про купол дзвіниці краєзнавець Д.Малаков в книзі “Дорогами південної Ровенщини”. Зараз вже так не напишеш: купол замінили на банальну баню… У 1854 р. царський уряд конфіскував костел, зробив тут для православний собор через відмову князя Любомирського побудувати нову церкву замість старої Миколаївської (святиня не збереглася). У наступному році собор, перейменований у Миколаївський, було освячено. Коли ж навесні 1875 р. почалися роботи по перебудові монастиря, серйозній переробці піддали покриття самого храму й дзвіниці. На даху церкви з’явилися п’ять дерев”янних глав, шоста була поміщена над притвором, а барочне завершення дзвіниці замінене чотирьохскатним пірамідальним наметом. Початковий вигляд почасти був повернений костелу в 1930-ті рр., однак уже без тієї витонченої барочної деталіровки, що, прикрашаючи храм, робила його образ більш живописним й м’яким. Двоповерхові чернечі келії, на схід від костелу, збереглися набагато гірше, втративши майже цілком свою зовнішню й внутрішню своєрідність. Подекуди, щоправда, ще можна побачити древні хрестові зводи.