Дубенська центральна міська бібліотека

До послуг користувачів: більше 20 тисяч примірників книг, періодичних і електронних видань, аудіовізуальних і образотворчих матеріалів, карт, нот та інших документів з різноманітних галузей знань. Бібліотека отримує 37 назв журналів і газет; ІНТЕРНЕТ; ксерокс.

Запис до бібліотеки: записатися до бібліотеки можна в читальному залі або відділі абонементу. Перереєстрація користувачів відбувається щорічно. Є пільгові категорії користувачів.

Підбір літератури здійснюється за допомогою каталогів та картотек, які розташовані на абонементі, читальному залі або за допомогою бібліотекаря.

Доступ до книжкових фондів обмежений.

Дубно – місто обласного підпорядкування, районний центр Рівненської області, розташоване в південно-західній частині області на Волино – Подільській височині на річці Ікві й перетинається автомагістралями Київ-Львів, Тернопіль-Брест, на залізниці Здолбунів-Львів.

Сусідніми містами є Кременець, Радивилів, Рівне, Луцьк, Млинів,,Здолбунів, Остріг.

Площа території міста 19 км². (Площа Дубенського району 1226 км ²

Населення в Дубні 39.2 тис. чол. .

(Населення району: 84,7 тис. чоловік

Етнічний склад населення: Українців:   82, 675 Росіян:   1.516 білорусів:   121 чехів:  110 поляків:  109 грузинів   6 інші:  327

На даний час в районі проживають: 6 чоловік віком понад 100 років; 208 віком понад 90 років; 15699 пенсіонерів; 227 інвалідів Великої Вітчизняної війни; 548 учасників бойових дій; 4028 учасників війни; 493 солдатські вдови; 157 ліквідаторів аварії на ЧЛІХ; 529 переселенців з зони аварії.).

Грунтовий покрив міста й околиць досить різноманітний. Найрозповсюдженішими є чорноземи слабо гумусні, лісові сірі грунти, дерно-підзолисті, торфо-болотні, лучно-болотні. Майже всі грунти не затримують шкідливих солей.

Клімат – помірно- континентальний. Середня температура липня +18 ,+ 19, січня -5, -6. Максимальна температура влітку + 36,4 – +38, мінімальна взимку -31, -35. Середня річна температура +7,-1-8. Середня річна кількість опадів – 510 ,-580 міліметрів.

Ріка Іква, яка протікає містом, належить до басейну Дніпра (впадає в р.Стир). Іква річка рівнинного типу, має повільну течію, в межах міста меліоративна. Водність і рівень води протягом року змінюється. Найбільша водність – весною, живиться річка джерелами й опадами, а також невеличкими притоками. Довжина Ікви 155 км. Також у місті є 27 штучних водойм. Загальна площа природних водоймищ міста нараховує  22 га, штучних водоймищ – 20 га.

Архітектурна спадщина старого Дубна скупчена загалом на території історичної частини міста, яка в цілому співпадає з його сучасним центром на лівому високому березі Ікви, що має площу близько 110 га. Старе городище домонгольських часів було на східному кінці великого, зверненого на північ півострова. Весь півострів був обмежений з півдня та з сходу численними протоками Ікви, а з півночі

та з північного заходу – болотами, що надійно перешкоджали нападам супротивників. Через таке природне розташування розвиток міста формувався по осі схід-захід, вздовж шляху з Луцька на Острог. В’їзд з боку Острога було зроблено через кілька запруд та насипів, що пересікали води Ікви неподалік від замку. Сильний поштовх до розвитку міста був в кінці XV – на початку XVI ст. з отриманням магдебурзького права (1507 р.). Посилення ремісничих цехів та потреба в торгово-економічному житті, зростання населення викликали бурхливе будівництво на схід від фортеці. Тут формується ринкова площа з ратушею. Навколо складається нерегулярна житлова забудова. Для захисту з єдиного вільного доступу до міста на західному перешийку (з боку Луцька) насипається високий земляний вал з Луцькою надвратною баштою і глибоким ровом спереду. Дубно стало одним з найбільш укріплених міст Волині, що, в свою чергу, стимулювало його подальше зростання. На поч. XVII ст. в місті на стратегічно важливих місцях зводяться нові монастирські комплекси – бернардинців поблизу Луцької брами і кармеліток в північному кінці півострова. Одночасно капітально перебудовується сам замок. Біля західного в’їзду в місто складається передмістя Забрам’я, або Луцьке, біля північно-східного боку – Сурмичі. На ринковій площі замість дерев’яних будинків виростають гарні кам’яниці з крамницями. Знову перебудовується замок, набуваючи цього разу більш парадного, палацового характеру.

Століття XIX залишило мало слідів в плануванні історичного ядра міста. Залізнична станція, відкрита в 1873 р. по лінії Здолбунів – Радзивилів на досить значній відстані від центру міста, стала такою собі противагою в територіальному розвитку міста.

Дубно швидко зростало на правому березі Ікви. Частково змінилося вуличне планування в зв’язку з прокладенням шосе з Рівного до південних кордонів імперії. Тепер – більш докладно про історичні пам’ятки міста.

Замок Перше дерев’яно-земляне укріплення на місці давньоруського городища було зведене ще в XIV ст. за Федора Острозького. Це був відносно невеликий форпост, який мало змінив топографію місцевості, скоріше, пристосувався до неї, з земляними валами і дубовим частоколом по периметру, дерев’яними баштами та тісно побудованими всередині господарськими та житловими будівлями, також дерев’яними. Часті пожежі, невисока міцність дерев’яних стін і, головне, більш низинне положення замку по відношенню до міста змусили власників почати будівництво твердині вище за рель’єфом.

На жаль, невідомо, коли точно розпочалося будівництво нового замку, можна лише припустити, що було це за К. І. Острозького (кінець XV – початок XVI ст.). Тоді ж зводилась і система загальноміських укріплень. Рішучій перебудові, в ході якої багато замкових укріплень було розібрано та замінено на нові або капітально укріплено, замок було піддано останнім з династії Острозьких – Янушем – на самому початку XVII ст. Можна допустити, що задумувалося переробити фортецю так, щоб вона стала в плані чітким трикутником з трьома кутовими бастіонами, увібравши в себе частково старі кам’яні будівлі (наприклад, в’їздну башту) і навіть територію старого городища. Та або не вистачило грошей, або часу, а, можливо, непогана захищеність третього, східного направлення водами Ікви та болотами, чи важкі гідрологічні умови для зведення в цьому місці третього бастіону завадили його появі і виникненню цільної, геометрично завершеної композиції замку. В результаті склався незвичний архітектурний комплекс з двома бастіонами (північним та південним) по типу горнверка -рогоподібного в плані укріплення. Куртина, що з’єднувала фланги бастіонів, витягнулась на 160 м. була зорієнтована на захід, в сторону історичного ядра міста. В середній її частині розміщено головний в’їзд на територію замку. З півночі і півдня до обох бастіонів примикають короткі напівкуртини, що переходять в дві самостійні замкові будівлі. Зі сходу до замку в XVII ст. примикала територія старого городища з залишками колишнього замку князів Острозьких. Поміж ними було вирито глибокий рів, що наповнювався водами Ікви. Другий, ширший рів було викопано з протилежної, західної сторони замку. За переказами, він теж міг наповнюватися водою з Ікви, та давно вже сухий.

Наступна перебудова замку мала місце в останній третині XVIII ст., коли в Дубно почались знамениті контракти. В результаті твердиня набула рис палацового комплексу. Автором головного корпусу був Генрик Іттар, що походив з Мальти, навчався в Римі, а з 1780 р. працював в Польщі, де був шалено популярним в магнатському середовищі. Для зведення палацу Іттар використав фундаменти та підвальну частину старого замкового флігеля в північно-східній частині території, надбудувавши ще один поверх. Отже, палац зовні був триповерховим і виходив вікнами на широкі далі болотистої Ікви. Ще й дотепер цокольна частина споруди зберегла могутні циліндричні склепіння. З внутрішньої сторони палац мав два поверхи, його парадні сходи вели через невеликий пристінний рів.

Якщо спускатися від міста до нинішнього гідропарку, побачите дещо аскетичний і одночасно майже казковий палац з високим черепичним дахом, який справа доповнюють замшелі фаси північного бастіона. А над самим бастіоном приємним дисонансом приютилася маленька дозорна башта, схожа на ластівчине гніздо. Саме звідси колись вартові повідомляли про наближення ворога. З історією побудови палацу пов”язане ім’я ще одного відомого архітектора – Доменіко Мерліні. Можливо, проект Іттара не цілком вдовільнив Любомирських. Мерліні знову реконструює планування палацу, ядром якого став круглий колонний зал з куполом, чудово прикрашений. Тут проводились бали.

В кінці XIX ст. зал переробили в домову церкву, а військові події 1914 р. сильно його пошкодили. Під час наступних ремонтних робіт в залі були зроблені плоскі перекриття – і колонний зал як такий перестав існувати. Лише маленька ніша в західній стіні великого приміщення на першому поверсі зараз нагадує про колишню розкіш. Збереглись також ліпні герби Любомирських та Острозьких на першому поверсі ті витончений барельєфний фриз в великому північному приміщенні, колись з’єднаному з колонним залом. По верху його стін безтурботні вакханки з гірляндами виноградної лози кружляють у танку. Головний в’їзд на територію замку обрамляє величний ренесансний портал з крупних блоків світлого каменю. Це єдиний фрагмент старого замку Острозьких, що зберіг свій первісний вигляд. Всі інші його частини багато разів перебудовувались, останній раз в 30-х рр. XX ст. (арх. Новак). При підготовці до цих робіт у нижньому ярусі корпуса були знайдені фрагменти стін з каменю, можливо XV ст. У південно-східній частині замка знаходиться інша будівля — палацовий флігель. Свій вигляд він одержав, коли його другий поверх був надбудований на більш древніх стінах одночасно з перебудовою палацу в 80-і рр. XVIII ст.

Легенда від Ігоря Хоми (Львів):

Одним з символів міста Дубно є одна з двох веж замку, яку називають Беатка. Чому так – поясню давній переказ. Початок березня 1577 року. В замку всі готуються до свята: за князя Соломерецького (??? я про такого перший раз чую, можливо, потрібно десь уточнити ім”я) виходить заміж красуня Беата – племінниця старого Острозького. В замку багато гостей, накривають святкові столи, Беату в капличці готують до вінчання. Як грім серед ясного неба прозвучала звістка, що Злодійською долиною до міста підійшли татари, і вже скоро вони будуть біля замку. Серед готей почалася паніка,

дехто просто втік додому. Інші почали готувати замок до осади, виносити гармати на бастіони. Цей шум почула Беата, почала в служанок випитувати, що трапилось. Ті й сказали, що татари напали на замок. “А що то за так люди “ТАТАРИ”? Я їх ніколи не бачила. Як вони виглядають?” – запитала княжна. Дівчата розказали й те, що чули сам: татари – це люди, як народжуються сліпими, як собачата. Що вони з рогами на головах. Дияволи, одним словом. Беата дуже захотіла подивитися на живого татарина. Впросилася вийти на бастіон – і звідти побачила татарський табір. Дуже велике враження справив на неї той початок облоги: ханське шатро, увінчане півмісяцем, який виблискував на сонці…. молитва татар перед боєм… А потім вона просто розізлилася,,набралася ентузіазму, одягла на себе чорну накидку, взяла в руки меч і почала збирати своє військо, щоби дати відсіч татарам. Звичайно, підтримав її лише місцевий шут Богдатко Жерлок (Обжора). Тоді вона просто вийшла на бастіон (той самий, зі сторони ріки), стала біля гармати, помолилася, наказала слугам націлити гармату на півмісяць, сама запалила запал. Влучила прямо в ханський намет. Запанувала тиша на полі бою. Беаті почали дорікати за це. Оборонці замку думали, що тепер татари наберуться злості – і наступ буде жорсткіший. В разі того, якщо він ще й буде вдалий, пощади не буде нікому… Але татари прийняли це знаком з небес, і просто зняли свою облогу. Беата сказала на це єдину фразу: “А тепер можна і вінчатися”.:)) 3 тих пір цю вежу з сторони річки Ікви називають Беаткою.

Перед замком, південніше від осі його головного входу, знаходиться досить велика міська площа. її просторова надмірність для даного міського оточення знаходить пояснення в тому, що споконвічно в її західній частині, там, де зараз сквер, розташовувався досить значний будинок міської ратуші з внутрішнім двором й прибудовами торгових крамниць. Утрату цієї будівлі не могло компенсувати класицистична споруда, зведена наприкінці XIX ст. майже на тому ж місці. Незважаючи на деякі сучасні будинки, площа цікава своєю рядовою периметральною забудовою, яка доносить дух лубенської старовини. Кілька кам’яних будинків датуються XVIII ст.

Луцька брама  (фото брами)

У західній частині Дубно, де колись був єдиний «сухий» доступ до міста, князь К. Острозький наприкінці XV — початку XVI ст. зводить могутню надбрамну вежу — Луцьку браму (вул. Жовтнева, 68, правда, це стара адреса). Ця споруда була головним опорним пунктом на західному оборонному кордоні міста (в нього входили також високий земляний вал й глибокий рів, через який до брами вів міст). За своїм об’ємним вирішенням Луцька брама дуже близька до Острозьких пам’ятників — як Луцької, так й Татарської. Однак на відміну від своїх «родичок» її вигляд постраждав не стільки від часу, скільки від перебудови в 1785 р., коли були закладені арки проїзду, розтесані бійниці, а на трьох ярусах влаштовані звичайні приміщення. Через ці безцеремонні трансформації могутня споруда Луцька брама перетворилась у маловиразну будівлю, що відрізняється від інших тільки хіба що неймовірно товстими (до 2-х м) стінами й незвичною формою плану з овальним розширенням західної частини. Приблизно тоді ж почалася розкопка земляного валу, упритул підходив до вежі по обидва боки (тут істотна відмінність від острозьких укріплень). Дорога, що веде в місто, була влаштована уздовж південної стіни вежі. У вже перебудованій вежі проводилися таємні засідання дубенської масонської ложі.

Бернардинський монастир (фото монастиря)

По сусідству з Луцькою брамою розташована ще одна архітектурна пам’ятка Дубна — комплекс будівель бернардинського монастиря, який складається сьогодні з двох будинків, що дійшли до нашого часу: суворого монастирського костьолу й складного в плані корпуса чернечих келій. Своєму існуванню кляштор зобов’язаний князю Янушу Острозькому, котрий, прийнявши католицтво, впроваджував  латинську віру в краї й не шкодував засобів на будівництво нових монастирів й костьолів.

Місце для монастиря, будівництво якого почалося у 1620 р., було вибране не без врахування оборонних споруд міста. Монастирські стіни могли взяти на себе у випадку нападу захист північної ділянки перешийка. А висока дзвіниця, ще й сьогодні добре помітна на великій відстані від міста, служила прекрасним місцем для несення дозорів. Сам костел — досить звична шестистопна ранньобарочна базиліка з трьома різновисокими нефами: більш низькими боковими й високим центральним з вікнами. З заходу просторий наритекс, зі сходу — сильно витягнутий у плані об’єм п’ятигранної апсиди, рівної по висоті боковим нефах. У місці примикання апсиди до основного об’єму костелу з північної сторони впритул пристроєна висока, квадратна в плані вежа-дзвіниця. “Завдяки виразній барочній главі з активними тугими обведеннями й невеликими люкарнами вона оживляє суховаті маси костелу, являючись вдалим художнім акцентом” – так писав про купол дзвіниці краєзнавець Д.Малаков в книзі “Дорогами південної Ровенщини”. Зараз вже так не напишеш: купол замінили на банальну баню… У 1854 р. царський уряд конфіскував костел, зробив тут для православний собор через відмову князя Любомирського побудувати нову церкву замість старої Миколаївської (святиня не збереглася). У наступному році собор, перейменований у Миколаївський, було освячено. Коли ж навесні 1875 р. почалися роботи по перебудові монастиря, серйозній переробці піддали покриття самого храму й дзвіниці. На даху церкви з’явилися п’ять дерев”янних глав, шоста була поміщена над притвором, а барочне завершення дзвіниці замінене чотирьохскатним пірамідальним наметом. Початковий вигляд почасти був повернений костелу в 1930-ті рр., однак уже без тієї витонченої барочної деталіровки, що, прикрашаючи храм, робила його образ більш живописним й м’яким. Двоповерхові чернечі келії, на схід від костелу, збереглися набагато гірше, втративши майже цілком свою зовнішню й внутрішню своєрідність. Подекуди, щоправда, ще можна побачити древні хрестові зводи.

Перша згадка про місто Дубно датована 1100 роком. Місто омивається водами річки Іква. У  глибині тисячоліть губляться витоки історії міста Дубна, що доведено археологічними розкопками кінця XIX – дев’яностих років XX ст.. Його опорою від ворожих нападів (зі сходу) був Замок кінця XV ст., із заходу – Луцька брама XVI ст., а також костел і монастир бернардинів XVII ст. (з північного заходу), а також острівні монастирі – Чеснохрестський, Спасо-Преображенський, Підборецький, Страклівський.

Оскільки одним з важливих чинників матеріального забезпечення достатку князів Острозьких була торгівля, то для її успішного розвитку до Дубна скликався ремісничий люд, незалежно від віросповідань. Вже в XVI ст. тут діяла синагога. У ті часи Дубно торгувало предметами ливарництва, ковальства, ювелірними виробами, причому ринок збуту становили не тільки Волинські міста, а й чимало інших у Європі.

Середньовічне Дубно було одним з найбільших культурних центрів Волині. При тутешніх монастирях жили й працювали видатні вчені, літератори, церковні діячі – Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, отець Віталій, Іов Залізо (згодом Іов Почаївський). Ігумен Хрестовоздвиженського монастиря о. Віталій тут 1604 року переклав з грецької книгу ” Діоптра…”, а Ієромонах Арсеній у 1539 – 1566 роках створив відоме Дубенське Четвероєвангеліє.

Замкові мури витримали неодноразові напади кримських татар у XVI ст., козацьких загонів Максима Кривоноса та російського війська у XVII ст., залишались неушкодженими під час Північної війни 1700-1721 років, повстання Тадеуша Костюшко наприкінці XVIII ст., французько-російської війни 1812 року. Саме воєнні події XVIII й початку XIX ст. стали причиною перебування в Дубні гетьмана Івана Мазепи, шведського короля Карла XII, царя Петра І, полководців Суворова й Кутузова.

У ХУІІІ ст.. місто набуло високого економічного й культурного піднесення завдяки знаменитим Дубенським контрактам, перенесеним сюди зі Львова 1774 року. Ці ярмарки починались 7 січня і тривали цілий місяць. Наприкінці XVIII ст. Дубно тимчасово було столицею престолонаступника французького трону, опального принца Конде, та його родича, представника роду Бурбонів – герцога де Беррі. Приблизно в той самий час місто відвідала легендарна жінка-гусар Надія Дурова, яка служила в Литовському полку в Дубровиці та Луцьку.

Шляхи великого українського філософа й поета Григорія Сковороди теж пролягали через Дубно у 1753 й інших роках.

Місто Дубно освячене слідами і сльозами Тараса Шевченка, який побував тут восени 1846 року. З-поміж багатьох пам’ятників і меморіальних знаків у Дубні одним з кращих є, безперечно, Великому Кобзареві, відкритий 16 липня 1991 року – до першої річниці Декларації про Незалежність України.

А ще долучаються до історії міста: український гетьман Іван Виговський, Іван Федоров і Северин Наливайко, Оноре де Бальзак й Антоній Мальчевський, Олександр Купрін й Володимир Короленко, Леся Українка й Улас Самчук, Микола Лисенко і Ярослав Гашек, патріарх Мстислав (Степан Скрипник) і генерал де Голль, Тадеуш Чацький і Валер’ян Поліщук, Симон Петлюра й митрополит Іларіон (Іван Огієнко), Андрій Малишко й Максим Рильський, Ніна Матвієнко й Станіслав Ростоцький, Микола Костомаров й Адам Міцкевич, Михайло Драгоманов і Олена Теліга … Додаймо сюди й наших видатних сучасників – Почесні громадяни міста Дубна – Микола Сивіцький з Варшави, Юрій Шумовський із США, Борис Возницький зі Львова, Микола Жулинський з Києва, Петро Вишневський з Дубна та багато інших.

Древнє Дубно, Замок, православні храми й католицький костел завжди вабили до себе мандрівників, дослідників, музикантів, артистів. На фасаді Дубенської ЗОШ №1 є меморіальні дошки доктору історичних наук, археологу Ігореві Свєшнікову, який 1995 року очолив першу наукову експедицію в Замку, краєзнавцеві, етнографу, просвітянину Ігореві Лозов’юку. Цей навчальний заклад, коли він ще був гімназією, закінчили знаменитий фітотерапевт Іван Носаль, ас Війська Польського Станіслав Скальський, письменник-романіст Віталій Волков.

ХРОНОЛОГІЯ ВИДАТНИХ ПОДІЙ З ІСТОРІЇ МІСТА ДУБНА :

v     1100 рік, 30 серпня – перша письмова згадка про Дубно в Іпатіївському літописі у зв’язку з міжусобною війною за престол між київським князем Ізяславом Мстиславовичем і його дядьком Юрієм Володимировичем (Долгоруким). 1288 рік – у заповіті князя Володимира читаємо : „І Мстислав (брат Володимира), перебувши декілька днів у Володимирі, поїхав у свої городи – в Луцьк і Дубен”.

v     1322 рік – у грамоті князя Любарта перераховуються подаровані луцькій церкві Іоанна Богослова маєтності , серед яких і ті , що „под Дубно на две мили и к Дерманю”, там же мовиться про „монастир Дубенський”.

v     1337 рік – князь Любарт Гедиминович утвердив за князем Данилом Дмитровичем Остріг з маєтками, що йому належали , до їх числа входило й Дубно .

v     1386 рік – за дарчою грамотою польського короля Ягайла й Великого литовського князя Вівовта Дубно відходить князю Федору Даниловичу Острозькому.

v     XIV століття – за припущенням окремих дослідників , князем Федором Острозьким на місці давньоруського городища Дубен збудоване перше (дерев’яно-земляне) укріплення , тобто невеличкий замок .

v     1450-ті роки – дослідник М. Орлович вважав , що саме цього періоду замок у Дубні , в дерев’яному варіанті , спорудив Василь Федорович Острозький (Красний).

v     XV століття – князі Острозькі засновують у Дубні Спасо-Преображенський і Чеснохрестський монастирі.

v     1498 рік – Костянтин Іванович Острозький добився для Дубна права називатися містом , князю вручено гетьманську булаву Великого князівства Литовського.

1577 рік – на Дубенський замок двічі нападали татари , але взяти штурмом його не

змогли.

1539-1568 роки – у Чеснохрестському монастирі ієромонахом Арсенієм створене Дубенське Четвероєвангеліє, яке знаходиться нині у фондах Російської Державної бібліотеки в Москві.

v     XVI століття – князь К.Острозький засновує в Дубні правословний храм Свято-Іллінський і дарує йому ікону Святого Іллі , яка зберігається у фондах Державного історико-культурного заповідника міста Дубна.

v     1592 рік – К. Острозький засновує на острові Дубовець Підборецький Вознесенський православний жіночий монастир.

v     1617 рік – розпочато будівництво бернардинського костелу і кляштора.

v     Початок XVII століття – Януш Острозький перебудовує Дубенський замок за новоіталійською системою спроруджується цегляна частина замкових ескарпових стін , сторожові вежі на бастіонах , оборонний рів з заходу укріплюється з білого каменю.

v     19 серпня 1620 рік – помер Януш Острозький , і його володіння перейшли до князів Заславських .

v     1633 рік – повстання православних гайдуків Дубенського замкового гарнізону Чопека , Білця , Губки проти уніатського архімандрита К. Саковича.

v     1648 рік – напад на Дубно загону Боняка Шолудивого ; на чолі авангардного загону Б.Хмельницького напали козацькі полки Максима Кривоноса , але замку штурмом не взяли .

v     1660 рік – битва під Дубном між російськими та польськими військами ; при князеві Заславському Анастасія Чернецька засновує в Дубно монастир кармеліток (за іншими даними , він був заснований 1702 року княгинею Теофілою-Людвиковою Любомирською).

v     1665 рік – Ганна Пузина , дружина Кременецького підсудка Михайла Пузина , заснувала в передмісті Дубна у Страклові, православний монастир.

v     1670 рік – за привілеєм польського короля Михайла у Дубно заведений чотирьохтижневий ярмарок

v     1674 рік – помер останній і роду Заславських , князь Олександр, Дубно перейшло у власність князів Любомирських.

v     1676 рік – напад на Дубно татар і турків.

v     1703 рік – помер Йосип Любомирський , Дубном почали володіти князі Сангушки .

v     1705 рік – перебування в Дубно українського гетьмана Івана Мазепи .

v     1707 рік – в Дубно тимчасово зупиняється російський цар Петро І.

v     7 грудня 1753 рік – князь Сангушко подарував (за іншими джерелами – програв у карти) Дубно Станіславу Любомирському .

v     1774 рік – в Дубно зі Львова переведені контрактові ярмарки .

v     1768 рік – під час Коліївщини повстанський рух , який охопив Київське , Брацславське , частину Подільського й Волинського воєводства , перекинувся в район Дубна .

v     1792 рік – видатний ірландський садовод Діонісій Міклер закладає прекрасний парк в урочищі Палестина .

v     1795 рік – третій поділ Польщі , Дубно входить до складу Росії. Із 1800 року – Дубно стає столицею одного з нащадків династії Бурбонів, скинутої з французького престолу, принца Конде .

v     30 серпня 1805 року – перше перебування Михайла Кутузова у Дубні.

v     1844 рік – велика пожежа в місті.

v     1844 рік – Дубно відвідує письменник і вчений Микола Костомаров .

v     Осінь 1846 року – Тарас Шевченко у нашому місті під час археографічної мандрівки .

v     12 вересня 1847 року – перше перебування класика французької літератури Оноре де Бальзака.

v     1860-1880 роки – будівництво Тараканівського форту.

v     Березень 1867 року – композитор Микола Лисенко збирає в Дубно народні мелодії під час роботи над оперою „Тарас Бульба”за повістю Миколи Гоголя

v     1870 рік – Дубно відвідує вчений , громадський діяч Михайло Драгоманов.

v     1871 рік – Йосип та Ядвіга Любомирські продають Дубно з аукціону княгині Барятинській .

v     1873 рік – відкриття в місті залізничної станції.

v     28 серпня 1890 рік – в Дубно побував російський цар Олександр III.

v     1894 рік – як журналіст і письменник Дубно відвідує Олександр Купрін.

v     1907 рік – відкривається міська гімназія .

v     1915 рік – перебування у Дубно класика чеської літератури Ярослава Гашека.

v     1923 рік – заснування польської гімназії імені Конарського.

v     25 червня 1941 року – масовий розстріл енкаведистами українських патріотів у Дубенській в’язниці.

v     1941 рік – перебування в Дубно У ласа Самчука .

v     26-30 червня 1941 року – в районі Дубна відбулася одна з найбільших танкових битв Великої Вітчизняної війни .

v     17 березня 1944 року – урочисте відкриття в місті пам’ятника Тарасові Шевченку.

v     14 червня 1993 року – прийняття постанови №444 Кабінету Міністрів Україні про створення Державного історико-культурного заповідника міста Дубна.

v     1995 рік – спорудження в Дубно , в мікрорайоні цукрового заводу, Свято-Покровського собору Української Православної церкви Київського патріархату.

v     24 серпня 2000 року – урочисте святкування 900-річчя міста Дубна.

v     Перша згадка про м. Дубно

Із Іпатіївського літопису: … В літо  1100-те тридцятого серпня в Уветичах зібралися всі  брати Святополк Київський, Володимир Мономах , Давид, Олег Чернігівський . І прийшов до них Давид Ігорович із Волині, той, що осліпив Василька… і сказав їм : „ Нащо ви мене прикликали ? От я . У кого на мене образа?” І відповів йому Володимир : „Ти сам. прислав до нас : „Хочу , браття, прийти до вас і поскаржитись за свої образи”. Так от ти прийшов і сидиш із своїми братами на одному килимі — тож чому не скаржишся, до кого із пас твоя образа?” І не відповів Давид нічого . І стали всі браття на коней; і став Святополк зі своєю дружиною, а Давид і Олег зі свою нарізно один від одного . Давид Ігорович сидів осторонь , і не підпустили його до себе , але окремо радились про Давида. І, порадившись , послали до Давида мужів своїх : Святополк — Путяту, Володимир — Орогостя і Ратибора .

Послані прийшли до Давида і сказали йому : „От що говорять тобі браття : „Не хочемо тобі дати столу Володимирського, тому що ввігнав ніж у нас чого не було ще в Руській землі . Але ми тебе хапати не будемо і якогось іншого зла не зробимо, але от що тобі даємо : іди і сідай у Бузьку і Острозі . А Святополк дає тобі Дубно і Чорторийськ. А Володимир Мономах дає тобі 200 і Олег з братом двісті гривень…»…”